Відповідно до Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу, яка у випадках, передбачених законом, надається безоплатно (стаття 59). Порядок реалізації цього конституційного припису визначається Законом України «Про безоплатну правову допомогу» від 02 червня 2011 року №3460-VI (далі – Закон №3460-VI).

Перш ніж розглянути порядок надання старостою безоплатної правової допомоги, давайте з’ясуємо зміст поняття «безоплатної правової допомоги», які існують її види, хто має право її надавати, а хто отримувати?

Закон №3460-VI визначає безоплатну правову допомогу як правову допомогу, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел (пункт 1 частини 1 статті 1).

Право на безоплатну правову допомогу являє собою гарантовану Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених Законом №3460-VI.

Як ми бачимо, правова допомога існує двох видів:

• безоплатна первинна правова допомога;
• безоплатна вторинна правова допомога.

Безоплатна первинна правова допомога – це вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг:

• надання правової інформації;
• надання консультацій і роз’яснень з правових питань;
• складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру);
• надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Суб’єктами надання безоплатної первинної правової допомоги в Україні є:

• органи виконавчої влади;
• органи місцевого самоврядування;
• фізичні та юридичні особи приватного права;
• спеціалізовані установи.

Безоплатна вторинна правова допомога – це вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг:

• захист;
• здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;
• складення документів процесуального характеру.

Суб’єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є:

• центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
• адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Зважаючи на ту обставину, що надання безоплатної вторинної правової допомоги не здійснюється безпосередньо органами місцевого самоврядування, в подальшому мова йтиме виключно про безоплатну первинну правову допомогу.

Як зазначалося вище, одним із суб’єктів надання безоплатної первинної правової допомоги є органи місцевого самоврядування.

Органами місцевого самоврядування є органи, які утворюються територіальною громадою у встановленому законом порядку для виконання завдань і функцій місцевого самоврядування, наділені відповідно до закону владними повноваженнями, що реалізуються у визначених законом правових та організаційних формах. До них належать сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Враховуючи, що сільські, селищні, міські ради, будучи представницькими органами місцевого самоврядування являють собою виборні органи, які складаються з депутатів і відповідно до закону наділяються правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення, безпосереднє надання безоплатної первинної правової допомоги можуть здійснювати виконавчі органи рад. Ними є органи, які створюються сільськими, селищними, міськими радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування в межах, визначених законами України.

Так, згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (надалі Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері надання безоплатної первинної правової допомоги належать такі власні (самоврядні) повноваження:

1. утворення в установленому порядку установ з надання безоплатної первинної правової допомоги з урахуванням потреб територіальної громади;
2. підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо утворення установ з надання безоплатної первинної правової допомоги, вирішення питань про чисельність працівників таких установ, про витрати на їх утримання, здійснення матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, надання для їх функціонування необхідних приміщень;
3. забезпечення координації діяльності установ з надання безоплатної первинної правової допомоги на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;
4. здійснення фінансування установ з надання безоплатної первинної правової допомоги та контролю за використанням коштів такими установами за призначенням;
5. розгляд письмових звернень про надання безоплатної первинної правової допомоги та надання такої допомоги з питань, що належать до їх компетенції, відповідно до закону;
6. надання роз’яснень положень законодавства та консультацій щодо порядку звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги;
7. забезпечення особистого прийому осіб для надання безоплатної первинної правової допомоги;
8. залучення на підставі договорів адвокатів, фізичних та юридичних осіб приватного права до надання безоплатної первинної правової допомоги;
9. координація діяльності з місцевими органами виконавчої влади та територіальними органами центральних органів виконавчої влади щодо надання безоплатної первинної правової допомоги;
10. надання документів та інших матеріалів або їх копій, необхідних у зв’язку з наданням безоплатної вторинної правової допомоги;
11. організація семінарів, конференцій з питань безоплатної первинної правової допомоги.

На виконання вказаних вище повноважень, передбачених пунктами 5 і 7 та враховуючи статус старости, згідно із яким він є членом виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради за посадою, виконавчий комітет відповідної ради може своїм рішенням уповноважити старосту на надання безоплатної первинної правової допомоги мешканцям відповідного старостинського округу. Однак самого рішення буде замало. Для того, щоб види правових послуг, їх обсяг та порядок надання були чітко визначеними та зрозумілими як самому старості, так і потенційним отримувачам таких послуг, виконавчому комітетові ради доцільно розробити та затвердити локальний нормативний акт правового характеру, наприклад, Порядок надання старостою безоплатної первинної правової допомоги мешканцям старостинського округу.

Перед тим, як розглянути саму процедуру надання старостою безоплатної первинної правової допомоги, важливо з’ясувати: з яких питань та які види правових послуг староста може реально надавати?

Якщо ознайомитися із повноваженнями старости, якими його наділяє Закон №280/97-ВР, то стає очевидним, що сприяння жителям відповідного села, селища у підготовці документів, що подаються до органів місцевого самоврядування (пункт 4 частини 1 стаття 54-1) є повноваженням, яке за своїм змістом частково схоже на такий вид надання правових послуг в межах безоплатної первинної правової допомоги як складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру). Таким чином, староста, навіть, не будучи уповноваженим на надання безоплатної первинної правової допомоги, зобов’язаний частково її надавати, але в контексті іншого закону.

Проведений аналіз нормативних актів, які унормовують надання безоплатної правової допомоги, визначають повноваження старости та виконавчих органів рад, дозволяє стверджувати, що старосту може бути уповноважено надавати безоплатну правову допомогу виключно з питань, що належать до його компетенції.

Компетенція (лат. competentia, від compete – взаємно прагну; відповідаю, підходжу) являє собою сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов’язків державного органу або посадової особи, що визначаються законодавством. В законодавстві та юридичній літературі поняття «компетенція» і «повноваження» вживається як синоніми.

Що стосується видів правових послуг, які староста має надавати в межах безоплатної первинної правової допомоги, то ними можуть бути:

• надання правової інформації. Сутність цього виду правової послуги полягає у тому, що староста як посадова особа місцевого самоврядування повідомляє особі, яка звернулася до нього за допомогою певні документовані або публічно оголошені відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Джерелами правової інформації є Конституція України, закони, підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми й принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. Правова інформація може бути нормативною і ненормативною. До останньої можна віднести документи, які не містять правових норм, а отже, мають інформаційно-рекомендаційний характер.

• надання консультацій і роз’яснень з правових питань. Цей вид правової допомоги передбачає надання з боку старости необхідних фахових порад, які стосуються питання/проблеми, з якою звернулася відповідна особа, а також пояснює їй зміст тих чи інших норм правових актів, які варто знати особі для вирішення її питання/проблеми.
• складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру). Надаючи цей вид правової допомоги, староста може використовувати різного роду збірники зразків документів. Однак, тут старості варто знати, що документами процесуального характеру є ті документи, складення яких передбачає:

• Кодекс України про адміністративні правопорушення;
• Цивільний процесуальний кодекс України;
• Господарський процесуальний кодекс України;
• Кримінальний процесуальний кодекс України;
• Кодекс адміністративного судочинства України,

а також те, що складання документів процесуального характеру належить до вторинної правової допомоги.

• надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації. Цей вид правової допомоги надається у тому випадку, коли особа звернулася за наданням безоплатної первинної правової допомоги, а реально потребує надання вторинної правової допомоги, або ж звернулася за наданням вторинної правової допомоги. Для виконання цього припису, староста зобов’язаний повідомити особі, яка звернулася за допомогою, не лише місцезнаходження, номери засобів зв’язку та розпорядок роботи найближчого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, але й роз’яснити особі або її законному представникові порядок подання звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Старості необхідно знати, що процедура надання безоплатної вторинної правової допомоги є дворівневою. Зокрема, адвокат, який безпосередньо надаватиме правову допомогу залучається через центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Центри і зареєстровані адвокати не є взаємозамінними. Зокрема, надання безоплатної правової допомоги організовуватиметься відповідними центрами, але надаватися допомога повинна виключно адвокатами.

Що стосується медіації, то проект закону «Про медіацію» (реєстр. № 3665) був прийнятий 03.11.2016 р. Верховною Радою України за основу. Законопроектом передбачається визначення правових основ надання послуг медіації на професійних засадах та має на меті запровадження інституту медіації в суспільстві, поширення практики мирного вирішення спорів позасудовими методами та забезпечення збалансованих взаємовідносин між інститутом медіації та судовою системою. Після ухвалення та набуття чинності законом «Про медіацію», староста зобов’язаний буде повідомити особі, яка звернулася за допомогою, місцезнаходження, номери засобів зв’язку та розпорядок роботи найближчої організації, що забезпечує проведення медіації.

І наостанок, розглянемо процедуру, за якою староста має надавати безоплатну первинну правову допомогу.

Звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 7 Закону №3460-VI:

• надсилаються або подаються особами, які досягли повноліття, безпосередньо до органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції;
• стосовно дітей, надсилаються або подаються їх законними представниками;
• стосовно осіб, визнаних судом недієздатними, або дієздатність яких обмежена судом, надсилаються або подаються їх опікунами чи піклувальниками.

Слід пам’ятати, що органи місцевого самоврядування (їх посадові особи) у разі письмового звернення осіб про надання правових послуг з питань, що віднесені до їх повноважень, зобов’язані надати такі послуги протягом 30 календарних днів з дня надходження такого звернення.

Якщо у зверненні особи міститься лише прохання про надання відповідної правової інформації, така правова допомога надається не пізніше п’ятнадцятиденного терміну з дня отримання звернення.

Досить важливим аспектом в реалізації права на безоплатну первинну правову допомогу є те, що органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування забороняється встановлювати плату за надання будь-якого з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 7 Закону №3460-VI, та за видачу особам бланків заяв, звернень, запитів, довідок, інших документів, подання яких передбачено законодавством для реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Якщо питання, порушені у зверненні, не належать до компетенції старости, до якого надійшло звернення особи, він протягом п’яти календарних днів повинен надіслати це звернення до відповідного органу та повідомити про це особу, яка подала звернення.

Якщо під час розгляду звернення про надання безоплатної первинної правової допомоги встановлено, що особа потребує надання безоплатної вторинної правової допомоги, староста, який розглядає звернення, зобов’язаний роз’яснити особі або її законному представникові порядок подання звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Звернення, що не стосуються надання первинної правової допомоги, розглядаються в порядку, встановленому законодавством про звернення громадян.

Безоплатна правова допомога може також надаватися під час особистого прийому громадян посадовими особами місцевого самоврядування. Відтак, органи місцевого самоврядування зобов’язані проводити особистий прийом осіб, які потребують безоплатної первинної правової допомоги, з питань, що належать до компетенції відповідного органу.

Прийом осіб, які потребують безоплатної первинної правової допомоги, має проводитися постійно в установлені дні та години. Графік прийому осіб повинен бути доведений до їх відома.

Органи місцевого самоврядування забезпечують проведення особистого прийому осіб висококваліфікованими працівниками, які можуть чітко і доступно надати роз’яснення положень законодавства та консультації з питань реалізації прав і свобод людини і громадянина та виконання обов’язків.

Якщо під час особистого прийому встановлено, що особа потребує надання безоплатної вторинної правової допомоги, працівник, який проводить особистий прийом, зобов’язаний роз’яснити їй порядок подання звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в Відділ «Коломацьке бюро правової допомоги» Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: сел..Коломак, пров.Свободи, 2а, тел. (05766)56513.

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

Останні зміни в законодавстві про оплату праці примусили багато підприємств задуматись про укладання колективного договору, про який вони може десь і чули, але не придавали особливого значення. Тому, колективний договір повинен бути на усіх підприємствах без винятку, навіть якщо там працює одна людина. На користь цього говорить ст . 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» та ч.7 ст.65 Господарського кодексу України.

         Багато роботодавців ставляться до цього документу досить несерйозно і укладають його з такою мотивацією: аби було, про те це є досить важливим документом як для роботодавця так і для рядового працівника.

         Колективний договір вигідний для роботодавця, тому що по-перше в договорі можна зобов’язати працівників виконувати всі вимоги з охорони праці, підтримання дисципліни, установити умови коли виплачується премія. Він поширюється на всіх працівників, як тих хто буде не проти його прийняття, так і тих хто незадоволений. Це передбачено ст. 9 Закону «Про колективні договори і угоди» і підкріплено ст.18 КЗпП. З моменту його прийняття він набуває статусу Закону всередині підприємства. Але слід пам’ятати, що з текстом колективного договору потрібно ознайомити кожного новоприйнятого працівника. По-друге колективний договір – це ваша страховка від претензій контролерів, які перевіряють дотримання законодавства про працю та про охорону праці та від працівників ДФС, які перевіряють правомірність нарахування виплат. Крім того в договорі можна закріпити міжпосадові співвідношення в оплаті праці, соціально-побутові пільги (дитяче оздоровлення або придбання для дітей працівників новорічних подарунків). По-третє, у разі виникнення трудових спорів належно укладений колективний договір може стати для вас головним аргументом в таких суперечках, звісно якщо те що в ньому написано не суперечить законодавству.

         Укладенню колективного договору передують колективні переговори.

Порядок ведення переговорів з питань розробки, укладення або внесення змін до колективного договору, угоди визначається сторонами і оформляється відповідним протоколом.

Для ведення переговорів і підготовки проектів колективного договору, угоди утворюється робоча комісія з представників сторін. Склад цієї комісії визначається сторонами.

         Сторони можуть переривати переговори з метою проведення консультацій, експертиз, отримання необхідних даних для вироблення відповідних рішень і пошуку компромісів.

         Сторони колективних переговорів зобов’язані надавати учасникам переговорів всю необхідну інформацію щодо змісту колективного договору, угоди. Учасники переговорів не мають права розголошувати дані, що є державною або комерційною таємницею, і підписують відповідні зобов’язання.

Робоча комісія готує проект колективного договору, угоди з урахуванням пропозицій, що надійшли від працівників, трудових колективів галузей, регіонів, громадських організацій, і приймає рішення, яке оформляється відповідним протоколом.

Згідно статті 15 Закону, Контроль за виконанням колективного договору, угоди проводиться безпосередньо сторонами, що їх уклали, чи уповноваженими ними представниками.

         Сторони, що підписали колективний договір, угоду, щорічно в строки, передбачені колективним договором, угодою, звітують про їх виконання.

У разі ненадання необхідної інформації сторона колдоговірного процесу, яка ініціювала необхідність одержання цієї інформації, вносить державному інспектору праці подання про притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб протилежної сторони, які не забезпечили ЇЇ надання. Зазначене подання має містити завірені копії вимог щодо одержання конкретної інформації та документи, які підтверджують факт передачі цієї вимоги протилежній стороні колдоговірного процесу.

         Крім того, згідно статті 19 Закону “Про колективні договори і угоди” особи, які представляють власника або уповноважений ним орган чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи і винні в ненаданні інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод, несуть дисциплінарну відповідальність або підлягають штрафу до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

         Колективний договір набуває чинності з дня його підписання або з дня, зазначеного в колективному договорі (ст. 9 Закону «Про колективні договори і угоди») незалежно від дати його реєстрації.

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в Відділ «Коломацьке бюро правової допомоги» Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: сел..Коломак, пров.Свободи, 2а, тел. (05766)56513.

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

Переважна більшість українців уже давно приватизували своє житло. Однак, до Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги,  звертаються за консультацією громадяни, які не встигли приватизувати житло. В когось не було на це часу, а в когось виникали проблеми, зокрема при подачі необхідних для приватизації житла документів до органів місцевого самоврядування. Адже в більшості випадків люди не знають чіткого переліку такої документації. І, на жаль, нерідко цим вміло користуються деякі чиновники, котрі вимагають від громадян надавати додаткові документи, які взагалі непередбачені чинним законодавством про приватизацію житла.

Що дає Вам приватизація? Якщо в квартирі проживає, наприклад, стара людина і вона хоче, щоб її житло перейшло її спадкоємцям, то для цього потрібна приватизація квартири. В іншому випадку її квартира належить державі, а значить родичі не можуть її спадкувати. Приватизація дає можливість розпоряджатися такою квартирою. Тобто, з моменту приватизації ви маєте право її продавати, здавати в оренду, міняти, заставляти тощо. Приватизація квартири, по суті, це процес передачі державної власності в приватні руки. З приватизацією не потрібно зволікати, адже законодавство може змінитися і знову будуть встановлені крайні строки!”

Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” передбачає, що громадяни України можуть приватизувати квартири, одноквартирні будинки та кімнати у гуртожитках.

Законодавець передбачає, що приватизація це безоплатнапередача громадянам з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на особу та додатково 10 кв. м на сім’ю. Якщо площа квартири виявиться більшою – вам потрібно буде доплатити за «зайві» метри, а от якщо загальна площа квартири менша, то вам мають видати житлові чеки, сума яких визначається, виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості 1 кв. м.

Від роду квартири, її побудови та балансоутримувача потрібно буде звернутися до співробітників відділу приватизації житлового фонду районної адміністрації за місцем знаходження житла для отримання консультації щодо пакету документів, які необхідно зібрати для приватизації. Але за загальним правилом потрібно подати такі документи:

– заяву встановленого зразка, підписану всіма повнолітніми членами сім’ї, які постійно проживають і зареєстровані в квартирі. (При цьому важливо пам’ятати, що оформлення заяви відбувається при обов’язковій присутності всіх членів сім’ї та пред’явленні ними паспортів (свідоцтв про народження для неповнолітніх осіб). У заяві зазначаються всі зареєстровані в квартирі (будинку) члени сім’ї, в т. ч. тимчасово відсутні і новонароджені. Підписати заяву замість тимчасово відсутнього члена сім’ї може інший член сім’ї за наявності нотаріально завіреної довіреності, що підтверджує згоду тимчасово відсутнього члена сім’ї на приватизацію житла. Таку заяву завіряється начальником ЖЕКу;

– довідку про склад сім’ї наймача і про займані ними приміщення. Така довідка видається працівниками паспортного відділу ЖЕКу безкоштовно при пред’явленні паспортів всіх зареєстрованих у квартирі членів сім’ї (заявників) і дійсна протягом 1 місяця з дня видачі;

– технічну документацію на квартиру (технічний паспорт на квартиру, поверховий план приміщень квартири або будинку, експлікацію приміщень). Взяти ці документи можна в БТІ;

– документи, що засвідчують факт використання чи невикористання заявником права на приватизацію житла за попереднім місцем проживання (якщо хто-небудь із заявників міняв реєстрацію місця проживання після 15 березня 1993 р. Таким документом може бути паспорт – за умови, що в ньому є відмітка, що підтверджує використання права на приватизацію житла. Якщо в разі використання будь-ким із заявників права на приватизацію така особа у довільній письмовій формі дає згоду на приватизацію житла іншими особами, що проживають і зареєстровані в квартирі. Якщо в паспорті немає відмітки про використання права на приватизацію, необхідно отримати довідку з попереднього місця проживання про період проживання і про те, що заявник участі в приватизації не приймав або квартира за попереднім місцем проживання не приватизована. Для отримання цієї довідки працівник відділу приватизації надає заявнику на руки письмовий запит відповідної організації за місцем проживання);

– довідку з “Ощадбанку” про використання суми житлового чека і його залишку (за умови їх наявності);

– копії документа, що підтверджують право на пільгові умови приватизації – наприклад, якщо є надлишкова площа, а один із заявників має статус, який дає підстави для безкоштовної приватизації незалежно від розміру загальної площі житла;

–  квитанцію про оплату послуг за оформлення документів на приватизацію;

– копії паспортів всіх повнолітніх членів сім’ї (1 сторінка та сторінки із зазначенням реєстрації паспорта);

– копію ордера на квартиру.

Як видно з наведеного вище переліку, серед необхідних для приватизації житла документів довідок про відсутність комунальних боргів немає. А отже, громадяни не зобов’язані їх збирати та подавати до органу приватизації. Відповідно і чиновники, відповідальні за приватизацію житла, не мають права змушувати людей це робити».

Відділ приватизації житлового фонду готує приватизаційні платіжні доручення для оплати житлових чеків на кожного повнолітнього і неповнолітнього члена сім’ї та видає їх заявникам, які потрібно оплатити протягом місяця.

Для отримання свідоцтва про право власності заявнику необхідно подати у відділ приватизації житла паспорта всіх повнолітніх і свідоцтва про народження всіх неповнолітніх мешканців квартири, а також погашення корінців платіжних доручень.

Свідоцтво на право власності на квартиру підлягає обов’язковій реєстрації в органі державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме у державній реєстраційній службі України. Після відповідної реєстрації квартира вважається приватизованою, а отже вашою приватною власністю, яку ви можете продавати, дарувати, заповідати інше.

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в Відділ «Коломацьке бюро правової допомоги» Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: сел..Коломак, пров.Свободи, 2а, тел. (05766)56513.

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

Держава гарантує власникам  нерухомого майна – житлового фонду дотримання їх свобод з розпорядження, користування і володіння квартирою чи приватною садибою. Конституція прямо закріплює непорушність права власності.

Однією з правомочностей власника, скажімо, квартири є право надання дозволу будь-якій особі проживати в ній. Такий процес часто супроводжується реєстрацією місця проживання користувачем нерухомого майна. Якщо реєстрація місця проживання здійснювалась без строкового договору оренди, а лише за згодою власника, то презюмується, що місце проживання зареєстровано за користувачем житла на безстроковій основі.

Що ж робити, коли власник, скажімо, вирішив відчужити квартиру, а користувач не бажає змінити місце реєстрації?

Свій коментар надають фахівці Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Непоодинокими є випадки, коли в будинку зареєстровано місце проживання зовсім не пов’язаних із власником осіб. Це може трапитися з будь-яких підстав: чи то попередні власники будинку обіцяли знятися з реєстрації місця проживання і не зробили цього, чи то далекі родичі, які роками там не проживають і родинних стосунків з власником будинку не підтримують, не бажають “виписуватись”. Згодом у власника житла постає питання про зняття з реєстрації цих осіб, і, як правило, нагальна потреба з’являється тоді, коли власник вирішив продати нерухомість. Розглянемо ситуацію, коли зареєстровані особи повнолітні та дієздатні. Законодавчих заборон щодо цього не встановлено, проте, далеко не кожна людина хоче придбавати житло з “прописаними” там особами. Тим паче, що “проживати однією сім’єю” з невідомими громадянами покладає додаткові обов’язки на власника, в тому числі – по сплаті комунальних платежів.

Таким чином, законний власник не може вільно розпоряджатися своїм майно, чим безумовно порушується його законний інтерес, гарантоване актами міжнародного і державного законодавства.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  передбачено, що кожна фізична  або  юридична  особа  має право мирно володіти своїм майном. Стаття 41 Конституції України і стаття 317 Цивільного кодексу України закріплюють право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

При виникненні ситуації, коли потрібно зняти з реєстрації місця проживання особу, яка не є членом сім’ї власника, і проживає не на підставі строкового договору про оренду житла,  єдиним правильним засобом захисту своїх прав буде звернення до суду з позовною заявою про позбавлення особи права користування житловим приміщенням.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення  перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 7 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання”, визначено виключний перелік підстав для зняття особи з реєстрації місця проживання. Для того, щоб “виписати” особу, потрібне рішення суду саме про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Судова практика з цієї категорії справ однорідна і виходить з того, що власник має право на захист своїх прав та на усунення перешкод у розпорядженні своїм майном, тому найчастіше позовні вимоги підлягають задоволенню.

Проте, треба пам’ятати, що сам по собі факт реєстрації особи не є достатньою підставою для ухвалення рішення на користь власника. Потрібно добре попрацювати над аргументацією позову та довести, що така ситуація шкодить власнику, він зазнає матеріальних збитків у вигляді надлишкової оплати за комунальні послуги, або не може вільно на власний розсуд розпорядитися своїм майном.

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в Відділ «Коломацьке бюро правової допомоги» Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: сел..Коломак, пров.Свободи, 2а, тел. (05766)56513.

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).

Фізичне насильство – форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Сексуальне насильство – будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення протистатевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.

Психологічне насильство – словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

Економічне насильство – умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Куди звертатись, якщо зазнали насильства?

Облік і розгляд заяв та повідомлень про застосування домашнього насильства проводиться суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству:

– районними, районним у місті Києві, державними адміністраціями та виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад;

– службами у справах дітей;

– загальними та спеціалізованими службами підтримки постраждалих осіб (центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка); центри соціально-психологічної допомоги; територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг); інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги);

– уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України;

– судом (у випадку заяви про видачу обмежувального припису стосовно кривдника);

– цілодобовим кол-центром з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей.

Які необхідно подати документи?

Допомога постраждалим особам надається за місцем звернення.

Працівником суб’єкта, що здійснює заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі вносяться відомості зокрема про:

особу, яка повідомила про вчинення насильства (прізвище, ім’я, по батькові; число, місяць, рік народження; місце проживання; номер контактного телефону), – за згодою;

постраждалу особу (прізвище, ім’я, по батькові; число, місяць, рік народження; стать; громадянство; місце проживання; місце навчання та/або місце роботи; номер контактного телефону) – за згодою;

кривдника (прізвище, ім’я, по батькові; число, місяць, рік народження; стать; громадянство; місце проживання; місце навчання та/або місце роботи; номер контактного телефону) та про характер відносин між кривдником і постраждалою особою;

випадок домашнього насильства, насильства за ознакою статі (дата вчинення; місце вчинення; форма домашнього насильства; вид шкоди чи страждань, завданих внаслідок насильства за ознакою статі; короткий опис);

потреби постраждалої особи.

У заяві до суду про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) заявника та заінтересованої особи, їх місце проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти, у разі якщо заява подається особою, яка може бути заявником, у розумінні статті 350 -2 Цивільного процесуального кодексу України, – процесуальне становище особи, яка подає заяву, із зазначенням її імені (прізвища, імені та по батькові), місця проживання чи перебування, поштового індексу, відомих номерів засобів зв’язку та адреси електронної пошти, а також ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) дитини або недієздатної особи, в інтересах якої подається заява, місце її проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти, якщо такі відомі;

3) обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Як довго розглядаються заяви?

У разі виявлення фактів домашнього насильства стосовно дітей або отримання відповідних заяв чи повідомлень не пізніше однієї доби повідомляється служба у справах дітей, уповноважені підрозділи органів Національної поліції України.

У разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України кривднику виноситься терміновий заборонний припис.

Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.

Що робити у разі отримання тілесних ушкоджень?

Установи і заклади охорони здоров’я у разі виявлення тілесних ушкоджень забезпечують в установленому порядку проведення медичного обстеження постраждалих осіб, а у разі ушкоджень сексуального характеру направляють постраждалих осіб на тестування на ВІЛ-інфекцію.

Уповноважені підрозділи органів Національної поліції, зокрема, вживають заходи для припинення домашнього насильства та надання допомоги постраждалим особам, забезпечують інформування постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися, винесення термінових заборонних приписів стосовно кривдників, взяття на профілактичний облік кривдників та проведення з ними профілактичної роботи в порядку, визначеному законодавством, анулювання дозволів на право придбання, зберігання, носіння зброї та боєприпасів їх власникам у разі вчинення ними домашнього насильства, а також вилучення зброї та боєприпасів у порядку, визначеному законодавством.

Яка відповідальність за вчинення насильства?

За вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування законодавством встановлено відповідальність у виді накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб. А у разі вчинення тих самих дій особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі правопорушення передбачено відповідальність у виді штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Кримінальна відповідальність при проявах домашнього насильства настає за вчинення легких тілесних ушкоджень, умисних середньої тяжкості тілесних ушкоджень, побоїв і мордувань тощо відповідно до кримінального кодексу.

Разом з тим, Верховною Радою прийнято Закон України від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», який набирає чинності через рік з дня його опублікування, та передбачає зміни до Кримінального кодексу України, а саме доповнення новою статтею 126¹, якою встановлюється кримінальна відповідальність за домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи. За такі дії особа буде нести покарання у виді громадських робіт на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк до двох років.

Порушують ваші права? Ви потребуєте допомоги в судах,  і не маєте грошей на адвоката  – звертайтеся в Відділ «Коломацьке бюро правової допомоги» Богодухівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює з понеділка по п’ятницю з 08-00 до 17-00,  за адресою: сел..Коломак, пров.Свободи, 2а, тел. (05766)56513.

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0-800-213-103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).