ПОЛЕ КОЛОМАЦЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ РАДИ 1687 РОКУ

ПОЛЕ КОЛОМАЦЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ РАДИ 1687 РОКУ

Де це поле, на якому була рада? Царські і радянські вірнопіддані історики  з чисто політичних міркувань не тільки прирекли на забуття крамольного гетьмана І.Мазепу, а навіть місце козацької ради не згадували. Тільки Харківський єпіскоп Філарет в 1857 р. в описі «Слобода Коломак» написав про Коломацьку раду 1687 р. Але цензура викреслила повністю і залишила тільки згадку про арешт гетьмана І.Самойловича в церкві Успіння Пресвятої Богородиці.

Відомі історики XVIII-XX ст..ст.: Рігельман, Бантиш-Каменський, Маркевич, Судієнко, Максимович, Білозерський, Костомаров, Грушевський, Петровський, Багалій, Соловйов ( російський ) писали, що рада відбувалася поблизу Коломака. Це підтверджує і «Источники Малороссийской истории».

Тарас Чухліб, автор книги «Гетьмани і Монархи» 2005 р. Національна Академія Наук, Науково-дослідницький інститут козацтва, зазначає: «Українсько-російський договір, що був укладений поблизу Коломака».

Микола Петровський, автор «Нараси історії України XVII- початку XVIII ст..ст.». Харків, 1930р., пише «Від гетьмана Самойловича відібрали булаву в Коломаку 23.VII, а на раді 25.VII гетьманом був обраний Іван Мазепа».

Валерій Смолій, академік Академії Наук України, автор нарису про І.Мазепу в книзі «Володарі гетьманської булави» також пише: «Тим часом російське й козацьке війська 21  липня 1687 року підійшли до річки Коломак   ( притока Ворскли ) й отаборилися на правому й лівому берегах річки ( ця місцевість тепер поблизу містечка Коломак Харківської області )».

В.Король. «Історія України». Київ, 1995 р. Уже починаючи з так званих Коломацьких статей, підписаних у містечку Коломаку між козацькою старшиною і представниками Росії, позиції останньої зміцніли в Україні за рахунок обмеження гетьманської влади».

Цитувати можна продовжувати. Отже, козацька рада відбувалася поблизу селища Коломак. Виникає запитання, де саме, на якому полі?

Про події літом 1687 р. розповідають нам два літописи. «Літопис Самовидця» та «Літопис Величка». Ім’я автора «Літопис Самовидця» достовірно не встановлено. Невідомий автор сам себе називає Самовидцем, тобто сам був свідком подій, які описує. Аналіз «Літопису Самовидця» свідчить, що він був у Коломаку і брав участь у виборах гетьмана І.Мазепи. Про козацьку раду говорить лаконічно, достовірно, переконливо, що вона була в Коломаку.

Самійло Величко в Коломацькій раді не брав участь. В 1687 р. йому було 17 років. Син багатого полтавського козака Василя Величка тоді навчався в Києві. Закінчив Києво-Могилянську колегію – один з найавторитетніших тоді в Європі навчальний заклад. Знав латинську, німецьку, польську та інші мови. «Літопис Величка» – перша систематизована історія українського козацтва. Через багато років він був на місці козацької ради. Очевидно, про раду писав з розповідей батька, свідка цієї події та уст других і третіх осіб та мешканців Коломака. Цим пояснюється неточність і суперечність свідчень «Літопису Величка». Користувався Величко і «Писчей книгой» – літописом коломацької церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Окремі події він списував з неї.

У літопису коломацької церкви ( «Писчая книга») написано, що московське військо В.Голіцина стало біля броду Буцького на полях до Хмельова городка ( Високопілля та села Перекоп понад 100 тисяч чоловік ). А табір Голіцина розташувався на полі біля байрака. Два полки, 10 тисяч стрільців. Стрілецькі полки стояли тут три тижні. Коломачани назвали байрак Стрілецькою балкою. 22 липня 1687 року стрільці оточили « крепкою сторожею » містечко Коломак, в якому був намет гетьмана І.Самойловича. На світанку 23 липня старшина арештувала в церкві Успіння Богородиці гетьмана і відвези його з сином Яковом, який також молився в церкві, в табір до Голіцина. Тепер це поле вище вулиці Перемоги ( Чижиківка ) до байрака.

Брід Буцького знаходився на місці сучасного цукрового заводу. В цьому місці татари завжди переходили річку Коломак.

Козацьке військо І.Самойловича стало табором на полі, що біля вулиці Першотравневої та там, де був свинокомплекс. У «Писчей книге» говориться, що 800 кінних і 1200 піших козаків виїхали з табору на місце ради. У «Літопису Величка» читаємо: «… для вибрання нового гетьмана учинили чорну, чи загальну раду, виїхавши зі свого табору в поле на простір». Іти з табору до місця ради було недалеко, кілка сот метрів.

Місце для ради вибрали зручне, нижче табору В.Голіцина, над самою річкою Коломак. Поле, вигнуте всередину, опускається до річки як природний театр. Зробили дерев’яний поміст. На ньому В.Голіцин вручав І.Мазепі гетьманську булаву, після того коли зачитав царський указ про вибори нового гетьмана. Поле це знаходиться при дорозі між Чижиківкою та цукрозаводом, вище колишнього колгоспного двору. («Писчая книга») Козаки, учасники ради, були щільно оточені московськими стрільцями, на випадок коли рада обиратиме не того гетьмана. Дивитися на раду прийшли все козацьке військо, коломачани, мешканці близьких і далеких сіл ( з Валківщини, Чутівщини, Красного Кута ( «Писчая книга» ). По середині поля стояв намет, в якому ще звечора 24 липня знаходився Василь Голіцин.

Старшини козаків, учасників ради, таємно дізналися про те, хто був найбільше до вподоби Василю Голіцину гетьманом і почувши натяк на те, що ним міг бути І.Мазепа, погодилися і поставили свої таємні підписи на листі.

Із табору до місця Коломацької ради козаки, учасники ради, ішли маршем під звуки труб і барабанів. Крім генерального осавула І.Мазепи претендентами на гетьманську булаву був ще генеральний обозний В.Борковський, полтавський полковий обозний П.Левенець та чернігівський полковник Я.Лизогуб. Але серед них рівних І.Мазепі за освітою, дипломатичним та політичним досвідом не було.

Рада почалася в першій половині дня близько 10-ї години. На помості Голіцин зачитав указ цариці Софії про дозвіл вибрати «вольними голосами» нового гетьмана кого захочуть. З натовпу лунали приємні і бажані для В.Голіцина вигуки: «Мазепу, Мазепу… Борковського…!» На майдані одноголосно лунало «Хочемо Мазепу!», «Воліємо Мазепу гетьманом!»

Із намету принесли гетьманську булаву, відібрані у І.Самойловича, бунчук і корогви. На поміст піднявся І.Мазепа і Голіцин вручив їх новообраному гетьману під звук труб і барабанів. («Писчая книга») А він передав отримане Борковському, Левенцеві, Лизогубу, які стояли поруч з ним.

Після вручення булави на поміст піднявся думний дяк Шакловитий, який привіз наказ із Москви про вибори нового гетьмана і зачитав текст присяги гетьмана. Читав голосно, щоб усі чули. Присяга закінчувалася словами: «… и постановлены и данные ими Великими Государями, Их Царским Пресветлым Величеством, мне, Иоанну, и старшине, и всему Войску Запорожскому, и народу малороссийскому на нынешней раде в обозе, у войску на речке Коломаку, пункты во всем держать крепко и постоянно. На этом всё обещаю исполнять и целую сие Святое Эвангелие и Святой животворящий крест господний». І поцілував взяте в коломацькій церкві Успіння Богородиці Євангеліє. У клятві говорилося, що гетьман буде у государів Росії «у вічному підданстві, вірно і постійно».

По закінченні привітань і поздоровлень гетьман Мазепа зі своєю свитою провів В.Голіцина до половини дороги в напрямку села Перекоп, до теперішнього хутора Бровки, де проходив військовий кордон Росії з Гетьманщиною. Про Коломацьку раду детально розповідає і шотландський генерал Патрік Гордон, який був на російській службі і брав участь у Кримському поході 1687 року.

Після проводу повернулися в містечко Коломак. Все містечко і околиці були заповнені козаками та мешканцями Коломаччини. В церкві Успіння Пресвятої Богородиці урочисто благословили І.Мазепу на гетьманство. «Того ж часу новопоставлений гетьман Иоан Мазепа місяця юля 25 дня в понеділок в церкви Коломакской Успенія Пресвятой Богородиці был благословен милостію Божіею на гетьманство священиком Михаилом» ( «Писчая книга»).

До кінця літа 1687 року московське і козацьке військо стояли на Коломачиині. Полки В.Голіцина охороняли Перекопський вал від Високопілля до с.Перекоп, а полки гетьмана Мазепи охороняли броди на річці Коломак від Високопілля до Полтави.

Кримські татари влітку 1687 р. вчинили спустошливий напад на Київ, Гетьманщину і Слобожанщину. «Того ж року татаре борзо великіе шкоди коло Киева починили, коло самого города под замком людей побрали, постинали и усе літо не давали отпочинку, же з города за Либедь трудно било вийти, – не дбаючи на тое, що наши войска на Крим пойшли, и наші в Криму не бавили. А они, поганці, не только за Кіевом тот бок спустошили, але и на сем боку Дніпра немало по селах людей в неволю побрали и иних постинали» ( «Літопис Самовидця»).

Опоненти коломацької версії козацької ради на Харківщині посилаються на те, що Козацька рада була не в самому містечку Коломак, а на річці Коломак, що на їх думку, не одне й те ж і довільно ототожнюють слова «на Коломаку» з «на річці Коломак». Вони твердять, що рада була на території Гетьманщини ( Полтавщини ) і «найімовірніше» поблизу самої Полтави, біля Білої Гори.  І як «докази» наводять бездоказові припущення: «імовірно», «можливо», «може», «вважай», «мабуть», «можливо, Мазепа в Коломаку ніколи і не бував».

Дійсно, в «Літопису Самовидця» та «Літопису Величка» написано, що московсько-козацьке військо 21 липня 1687 р. стало «на Коломаку». Думний дяк Шакловитий привіз царський указ про вибори нового гетьмана 22 липня і застав військо уже «на Коломаку». «… там-таки на Коломаку в Гадяцькому полку було забито військового осавула Кияша». «… це сталося вже на Коломаку 21 липня». «… військо застал на Коломаці». І тільки в присязі гетьмана І. Мазепи сказано: «в обозі на річці Коломаку».

Звернімо увагу. Літописці говорять «на Коломаку», а не «на річці Коломак». Там, де мова йдеться про якусь річку, вони обов’язково пишуть: «на річці Орелі», «на річці Самарі», «на річці Кілчені» ( притока Самари ). Згідно з давньоукраїнською орфографією XVI-XVII ст.ст. На письмі вживався прийменник «на», а не «в». Наприклад, «Самовидець» 27 разів пише «на Москву» і жодного разу «в Москву». Читаємо: В.Голіцин гінця з листом козацької старшини «послал на Москву до їх царських величеств». Арештованого на Запоріжжі Григорія, сина І.Самойловича, привезли «На Коломак» до В.Голіцина, «а оттоль на Москву» відправили. «Року 1689… по указу їх царських величеств гетман Іван Мазепа на Москву пойшол с полковниками…». «Где прийшовши, застал на Москві замішанину, щось противного противко великого государя Петра Алексіевича». «Того ж часу на Москві бояр значних потрачено: Галіцина, Неплюєва и иных немало, что до Перекопу пошли, не достаючи…» «Року 1694…посла великого татарського, котрий зоставал на Москві роков три, отпущено у свою землю з честю на Батурин». «Року 1696. На початку того року, зараз по Рождестві Христовом, вийшли орди великіе: кримскіе,…о которіх силах татарських увідомившися гетман наш запорожский Іван Мазепа не допускаючи далі оним неприятелем распростиратися и пустошити України, скупивши війська свої, вийшол противко них на Прилуку, на Лохвицу да на Гадячое… А на той час гетман Мазепа стоял на Коломаку.» «Року 1698 Его царское величество, приехавши на Москву, чинил расмотр меже бояре и стрільцями, которіе ся были збунтували в небитности его царського величества на Москве.» Зрозуміло, мова іде не про річку Москву, а місто Москву. Батурин, Гадяч, Лохвиця і інші теж не річки, а міста. І Україна не річка, хоч літописці часто пишуть «на Україну». «Самовидець» десятки разів вживає «на Україну», «на Коломак», «на Москву», «на Батурин», «на Гадяч», «на Кодак» і т.ін. Відгомін давньоукраїнської орфографії дійшов до наших днів. Часто ми говоримо: «Автобус іде на Харків», «на Валки», «на Кодак» і т. ін..

Отже «на Коломаку» означає місцевість поблизу містечка Коломак, поля, на яких стало табором ( «обозом») московське і українське війська.

В царському наказі воєводі Василю Голіцину написано: «… велели имъ здесь въ войску, в обозе, на речке Коломку.» Таким чином можна твердити, що козацька рада, на якій обрали гетьманом І.Мазепу, відбувалася в Коломаку. Але не в самому містечку, воно надто маленьке і не могло вмістити тисячі людей. Тому виїхали «Зі свого обозу в поле на простір». ( «Літопис Величка»).

Наші опоненти чомусь виривають із загального контексту тільки слова «на річці Коломак», поміщаючи раду де їм заманеться аж до самої Полтави і зовсім не беруть до уваги те, що рада була на місці постою московсько-українського війська, поблизу Коломака в таборі.

В клятві гетьмана І.Мазепи, даній на раді, теж сказано, що її дано «на нинішній раді в обозі у війську на річці Коломак». Тут річка Коломак названа як географічний орієнтир – місце ради знаходиться майже на березі, за 200-250 м. від річки. Як уже було зазначено, рада була не в самому Коломаку, а за 2 км від нього біля дороги до цукрового заводу, вище колишнього колгоспного двору. Тепер це територія Коломацької селищної ради.

Старожили коломачани початкуХХ століття ще добре пам’ятали і розповідали, що на цьому полі колись була Коломацька козацька рада, на якій обирали гетьманом Івана Мазепу. Церковний літопис «Писчая книга» Коломацької Успенської церкви розповідає, що місце ради знаходиться на березі річки Коломак напроти Буцького броду і виходить до  самої річки «на противу леса через реку Коломак».

Впродовж віків вододіл між річками Коломак і Мжа на Муравському шляху був головним напрямком вторгнення кримських татар в Україну і Росію. Тому на Перекопському валу і річці до містечка Коломак на бродах часто ставали основні сили московсько-українських військ. Так було до Коломацької ради 1687 р. і після неї. Наприклад. В 1689 р. Харківський полковник Григорій Донець писав білгородському воєводі Борису Шереметьєву «И я, господине, полку своего съ Харьковскими и Золочевскими казаками стою на валу у Деркилева рогу ( біля села Кантакузове), а Ольшанцы и Перекопцы и Салтовцы поставилъ на заставе на черте за Перекопомъ, на Мурафскомъ шляху; против робленой могилы; (роблена могила – штучний насипаний курган, спостережна вишка перед селом Бровки на полі ) так же Мерефянцев и Соколовцевъ поставилъ у Валковского городка по причинным местамъ по черте ж».

«Року 1696. А на тот час гетман Іван Мазепа стоял на Коломаку з боярином Шереметом, з силою білогородскою, противко хана и орди кримской, которіе там же стояли в полях, тілько ж до нашого войска не зближались, сподіваючись наших войск ку собі…» Білгородський воєвода Шереметьєв з російським військом стояв на Перекопському валу, а гетьман Мазепа на річці Коломак від Високопілля до містечка Коломак. «Гетман Іоан Мазепа бывал на поле, на месте козацкой Рады и молился в церкви Успенія Богородіці.» («Писчая книга»).

В 1699 р. 9 березня «чугуевский воєвода доносил, что по известию, полученному отъ полтавского полковника Искры, крымский ханъ съ 30 000 войска и съ 9 пушкми идетъ в Россію и будетъ проходить Перекоп Коломацкій».

На початку XVIII ст.. положення навколо містечка Коломак залишалося не менше небезпечним. Кримські орди постійно по кілька разів на рік Муравським шляхом вторгалися в землі Росії і України. Життя в Коломацькому краї в ті часи було тривожним.

Наводимо два історичні документи того часу. Командуючий слобідськими полками генерал Вейсбах писав ахтирському полковникові Лесевецькому. «Господин полковникъ! По известію изъ Самари кримские татары въ числе 3000 душ идут в Самару ( фортеця на річці Самарі – О.Ш. ). Ландмилицкому путивльському полку велено идти изъ подъ Коломака подъ Нехорошу (Нехвороща Полт.обл. – О.Ш.) для предосторожности. Вам собрать полку своему полковую и сотенную старшину и казаков, сколько возможность допустит, и съ оною следовать под Коломакъ, или подъ Высокополье, немедленно; прибыв тамъ стоять и иметь в опасныхъ местах разъезды, и какую ведомость о крымской орде получите, доставлять къ намъ немедленно. Въ Опошне мая 12 1728г. У.Вейсбах». І другий лист ахтирському полковнику: «Господин полковникъ! На письмо ваше отъ 14 маія, нами полученное 17 ответствуемъ: стоящих по мнению нашему сотнику и 100 человек казаков подъ Коломкомъ вывесть и поставить под Высокополье, которое у самихъ переходовъ непріятельскихъ стоитъ. Токмо приказать, дабы непрестанные разъезды чинили, и что о непріятельскомъ переходе уведаютъ, давали бы вам и стоящимъ полкамъ въ кампаментахъ под. Коломакомъ, и в Валки, потому же через нарочного и намъ. Мая 17 1728 г. при Полтаве».

Із листів бачимо; московські і українські війська постійно стояли на Муравському шляху. Українські полки стояли на бродах від Коломака до Високопілля. Російські полки охороняли Перекопський вал від Високопілля до Валок.

Історична козацька рада, яка обрала гетьманом України Івана Мазепу відбувалася в Коломаку, на полі поблизу селища, місце ради добре відоме.

Так сталося, що Коломак, розташований на кордоні на той час могутніх країн, Московської держави, Речі Посполитої і Османської імперії та її васала Кримського ханства, оказався в центрі політичних подій, боротьби за владу на Україні та військового протистояння.

Крім І.Мазепи з містечком Коломак пов’язана доля інших гетьманів. Тут бував Юрій Хмельницький, син гетьмана Богдана. В 1668 р. поблизу Коломака козаки вбили гетьмана І.Брюховецького, а П.Дорошенка оголосили гетьманом «обох боків Дніпра». В 1687 в коломацькій церкві арештовано попередника Мазепи І.Самойловича і його сина Якова. В Коломаку наказні гетьмани Павло Полуботок та Данило Апостол писали цареві Петру І знамениті «Коломацькі петиції – чолобитні 1723 р». З Коломаччиною пов’язані давні легенди про скарби Івана Мазепи, Павла Полуботка та кримського хана Девлет Гірея, про чорний скарб, бурлаків-розбійників. Околиці містечка Коломак відкривають свої таємниці.

 

О.Шинкаренко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Центральна влада

Силові органи

Місцева влада

Корисна інформація

Історія краю. Мазепа

Контакти