Головне управління ДПС у Харківській області повідомляє, що що пп. 266.1.1 ПКУ визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (їх часток).

Згідно з пп. «а» і «б» пп. 14.1.122 ПКУ для цілей оподаткування нерезидентами вважаються іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» представництво іноземного суб’єкта господарської діяльності – установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб’єкта господарської діяльності в Україні і має на це належним чином оформлені відповідні повноваження.

Згідно з ст. 95 ЦКУ представництво є відокремленим підрозділом головної компанії – нерезидента і не є юридичною особою.

Процедури взяття на облік іноземних юридичних осіб – нерезидентів визначені Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом Мінфіну від 09.12.2011 р. №1588 із змінами та доповненнями (далі – Порядок №1588), відповідно до розд. ІІ якого, в залежності від обраного варіанту реєстрації, на обліку в контролюючому органі, як платник податків перебувають, зокрема:

• іноземні дипломатичні представництва та консульські установи, представництва міжнародних організацій в Україні (далі – дипломатична місія), у разі взяття їх на облік згідно з п. 4.9 розд. IV Порядку №1588;
• нерезиденти, у разі взяття їх на облік відповідно до п. 4.4 розд. IV Порядку №1588 (крім дипломатичних місій);
• постійні представництва нерезидентів на території України, у разі взяття їх на облік згідно з п. 5.5 розд. V Порядку №1588.

При цьому, абз. 3 пп. 1 п. 3.4 розд. ІІІ Порядку №1588 встановлено, що нерезиденти (іноземні юридичні компанії, організації), які придбавають нерухоме майно або отримують майнові права на таке майно в Україні, зобов’язані стати на облік у контролюючих органах (до придбання нерухомого майна або отримання майнових прав на таке майно в Україні) до контролюючого органу за місцезнаходженням нерухомого майна.

База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з загальної площі кожного окремого об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт.

Щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової та/або нежитлової нерухомості декларація з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, юридичною особою – платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об’єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт.

Разом з тим, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Таким чином, якщо у власності іноземної юридичної особи – нерезидента перебувають об’єкти житлової та/або нежитлової нерухомості (їх частки), то податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується такою особою:

• самостійно, при цьому, до придбання нерухомого майна або отримання майнових прав на таке майно в Україні, він зобов’язаний стати на облік до контролюючого органу за місцезнаходженням нерухомого майна;
• через представництво (постійне представництво) нерезидента, яке перебуває на обліку в контролюючих органах в залежності від обраного способу державної реєстрації (акредитації, легалізації).

Відповідно до п.п. 14.1.30 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) поняття відокремлені підрозділи, з метою оподаткування, вживається у значенні, визначеному Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями (далі – ЦКУ). Для розд. IV ПКУ вживається у визначенні Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV зі змінами та доповненнями (далі – ГКУ).

Згідно з ст. 95 ЦКУ філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (п. 1 ст.95 ЦКУ).

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи (п. 2 ст. 95 ЦКУ).

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (п. 3 ст. 95 ЦКУ).

Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (п.4 ст. 95 ЦКУ).

Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР) (п.5 ст. 95 ЦКУ).

Для цілей розд. IV ПКУ слід враховувати вимоги ст. 64 ГКУ, згідно з якою підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону (п. 4 ст. 64 ГКУ).

Відповідно до ст. 9 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» із змінами та доповненнями в ЄДР містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, дані про відокремлені підрозділи юридичної особи.

Відомості, що містяться в ЄДР, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи – підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах (п. 4 ст. 10 Закону № 755).

Отже, відокремлений підрозділ – це підрозділ юридичної особи, що знаходиться поза її місцезнаходженням, здійснює всі або частину її функцій, виконує роботи або операції, надає послуги від імені юридичної особи, або здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Відокремлений підрозділ не є юридичною особою. Такий підрозділ наділяється майном юридичної особи, що його створила, і діє на підставі затвердженого нею положення.

Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Відомості про відокремлені підрозділи юридичних осіб містяться в ЄДР.

Згідно з п. 1 ст. 13 Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VІІІ «Про валюту і валютні операції» Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» зі змінами та доповненнями, експорт (експорт товарів) – продаж товарів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб’єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Імпорт (імпорт товарів) – купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Пунктом 4 розд. І Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 2 «Про затвердження Положення про здійснення операцій із валютними цінностями» (далі – Положення № 2) визначено валютні операції, що належать до поточних валютних операцій, та операцій, пов’язаних із рухом капіталу (п. 5 розд. І Положення № 2).

При цьому до поточних торговельних операцій належать операції, зазначені у п.п.1. п 4 розд. І цього Положення, а саме: розрахунки за експорт та імпорт товару (уключаючи сплату штрафів, пені, бонусів, відшкодування супутніх витрат у зв’язку із виконанням зовнішньоекономічного договору, відшкодування збитків у зв’язку із невиконанням зовнішньоекономічного договору), уключаючи такі розрахунки на території України. До поточних неторговельних операцій належать операції, зазначені у підпунктах другому – двадцять першому пункту 4 розділу І цього Положення (абз. другий п.п. 21 п. 4 розд. І Положення № 2).

Таким чином, оскільки операції з цінними паперами та операції з відчуження корпоративних прав не є операціями з експорту та імпорту товарів – поточними торговельними операціями, то такі операції не підпадають під валютний нагляд в частині дотримання резидентами граничних строків розрахунків.

Головне управління ДПС у Харківській області повідомляє, що відповідно до п. 183.1 ПКУ будь-яка особа, яка підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку, подає до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву (далі – Заява).

У разі обов’язкової реєстрації особи як платника податку Заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у ст. 181 ПКУ.

При цьому, якщо останній день строку подання Заяви припадає на вихідний, святковий або неробочий день, останнім днем строку вважається наступний за вихідним, святковим або неробочим робочий день.

Згідно з п. 183.10 ПКУ будь-яка особа, яка підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених ст. 183 ПКУ, не подала до контролюючого органу Заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату ПДВ на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Податкова звітність подається до контролюючого органу особою, яка зареєстрована платником ПДВ згідно з вимогами розд. V ПКУ.

При цьому згідно з пп. 54.3.1 ПКУ контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми ПДВ платника податків, передбачених ПКУ або іншим законодавством, якщо, зокрема, платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію.

В свою чергу, вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов’язання та/або іншого зобов’язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від’ємного значення суми ПДВ платника податків на підставах, визначених пп. 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв’язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 ПКУ, – тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10% суми визначеного податкового зобов’язання та/або іншого зобов’язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Діяння, передбачені п. 123.1 ПКУ, вчинені умисно, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25% від суми визначеного податкового зобов’язання та/або іншого зобов’язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Діяння, передбачені п. 123.2 ПКУ, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50% суми визначеного податкового зобов’язання та/або іншого зобов’язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Отже, якщо особа, яка підлягає обов’язковій реєстрації як платник ПДВ, не подала Заяву та, відповідно, не зареєструвалася як платник ПДВ, то до такої особи застосовується відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 10% (25% – при вчинені умисних діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов’язання, а при повторному вчинені умисних діянь протягом 1095 календарних днів – в розмірі 50%) суми зобов’язання, визначеного контролюючим органом самостійно за результатами проведення документальної перевірки.

Головне управління ДПС у Харківській області повідомляє, що Законом України від 04 грудня 2020 року № 1072-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо соціальної підтримки платників податків на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», передбачені пільги для фізичних осіб – підприємців (ФОП) платників єдиного податку першої групи.

Так, платники єдиного податку першої групи тимчасово звільняються:

• від сплати єдиного податку за грудень 2020 року та січень – травень 2021 року (крім випадків порушення умов застосування першої групи платників єдиного податку) (п. 529 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ);
• від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) за періоди з 01 по 31 грудня 2020 року, з 01 по 31 січня, з 01 по 28 лютого, з 01 по 31 березня, з 01 по 30 квітня та з 01 по 31 травня 2021 року за себе. Такі особи можуть прийняти рішення про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску за зазначені періоди в розмірах та порядку, визначених Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями. У такому разі інформація про сплачені суми зазначається у звітності про нарахування єдиного внеску.

Крім того, для ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої групи платників єдиного податку та які не сплачували страхові внески за періоди з 01 по 31 грудня 2020 року, з 01 по 31 січня, з 01 по 28 лютого, з 01 по 31 березня, з 01 по 30 квітня та з 01 по 31 травня 2021 року такі періоди включаються до страхового стажу та вважається, що страхові суми було сплачено у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного законодавством для кожного з таких періодів.

Тобто, єдиний внесок та єдиний податок «спрощенці» першої групи можуть не сплачувати за грудень 2020 року та з січня по травень (включно) 2021 року.

І важливо, що законом чітко визначено, що ці місяці несплати єдиного внеску включаються до страхового стажу єдинника першої групи.

У травні закінчуються преференції для платників єдиного податку першої групи.

Отже, вперше такі ФОП сплачуватимуть єдиний податок у червні 2021 року, а єдиний внесок – у липні 2021 року.