З моменту прийняття в 1948 році Організацією Об’єднаних Націй Загальної Декларації прав людини, світ щорічно 10 грудня відзначає Міжнародний день прав людини.
☝🏻Дотримання закладених в цьому документі засад та культивація думки людей, що права і свободи не залежать від раси, кольору шкіри, статі чи інших чинників, – це той порядок, який має функціонувати абсолютно в кожному сучасному цивілізованому громадянському суспільстві. Але, враховуючи той факт, що Загальна Декларація прав людини не є договором і, як декларація, сама по собі не має обов’язкової сили, виникла необхідність надати правам, які вона закріплює, силу закону.
Одним з правових актів з такою функцією стала Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, що була ратифікована Україною як членом Ради Європи в 1997 році. Відтак, українці отримали дієвий механізм забезпечення права на індивідуальне звернення до Європейського суду з прав людини для захисту своїх порушених інтересів. До слова, і Конституція України чітко визначає, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Проте вже дев’ятий рік Україна на своїй законній суверенній території стикається з безпрецедентною зневагою до прав людини загалом та до міжнародних правових актів зокрема. Початком цьому стала анексія українського Криму та окупаційна агресія по відношенню до населення сходу України, що цьогоріч переросло в криваву повномасштабну війну проти всього українського народу.
Чого лише вартує застосуванням до українців на тимчасово окупованих територіях терору, фізичного примусу з метою завдання ними шкоди правоохоронюваним інтересам чи навіть участі в абсурдних псевдореферендумах, котрі не мають жодної юридичної сили. Так, механізм захисту прав людини в подібних випадках визначений в статті 4️⃣0️⃣ Кримінального Кодексу України, адже дана норма убезпечує особу від покарання за діяння, яке її примусили вчинити.
