Ви колись уклали кредитний договір, вважаєте, що давно і повністю розрахувались , але на вашу адресу несподівано починають надходити листи щодо кредитної заборгованості в астрономічних сумах перед фінансовою установою. Що робити в цих випадках, і чи варто перераховувати кошти на рахунки, зазначені у таких листах, роз’яснює фахівець Хмельницький місцевий центр з надання БВПД

Ольга Глазунова.

Перш за все ще на стадії укладання договору з фінансовою установою чи пізніше, якщо спір щодо стягнення кредитної заборгованості вже в суді, ви повинні враховувати наступні хитрощі банків:

банк продовжує нарахування заборгованості після погашення кредиту. Йдеться про випадки, коли банківські працівники на словах клієнту кажуть, що він повністю розрахувався за кредитом, але насправді якась мінімальна сума кредитної заборгованості лишається непогашеною, на неї згодом нараховуються відсотки, штрафні санкції, також додаються витрати банку з обслуговування рахунку.

банк нараховує клієнту відсотки та штрафні санкції, що визначені умовами кредитного договору, але з арифметичними чи іншими (нарахування відсотків не на тіло кредиту, а на тіло з відсотками тощо) помилками на користь банку.

банки на порушення вимог частини п’ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», нараховують проценти за користування кредитом і штрафні санкції за час мобілізації боржника, хоча мають інформацію та всі необхідні підтверджуючі документи клієнта на період призову.

клієнту нараховується заборгованість на підставі судових рішень про стягнення кредитної заборгованості з порушенням строків позовної давності.

банк в односторонньому порядку та без повідомлення клієнта змінює відсотки та інші платежі за договором.

банк продає кредитну заборгованість шляхом укладання договору відступлення права вимоги боргу. Клієнт виплачує залишок боргу іншій юридичній особі, а потім дізнається, що рішенням суду угода про відступлення визнана недійсною, і він має сплачувати повторно вже іншій юридичній особі.

стягнення сумнівних заборгованостей банками та іншими фінансовими установами через видання виконавчих написів приватними нотаріусами, які у подальшому направляються на виконання до приватних виконавців.

Як захистити права споживачів фінансових послуг

Якщо банк чи інша фінансова установа порушує законодавство і не дотримується умов кредитного договору, то споживач фінансової послуги може, за відповідних правових підстав, звернутися до суду з позовом чи зустрічним позовом для захисту своїх прав.

За наявності підстав на те, споживачі фінансових послуг можуть обрати такі способи захисту своїх прав, як подання позову про визнання недійсним кредитного договору; про визнання виконавчого напису нотаріуса щодо стягнення кредитної заборгованості таким, що не підлягає виконанню; про зобов’язання вчинити певні дії (наприклад, здійснити перерахунок заборгованості або повернути надмірно сплачені кошти на рахунок споживача); про зобов’язання утриматися від певних дій; про відшкодування моральної шкоди за наявності такої тощо.

Умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили, або перешкоджання його виконанню може тягти за собою відповідальність для винної особи за статтею 382 Кримінального кодексу України.

Якщо людина дізналася, що їй продовжують нараховувати борги за кредит, важливо своєчасно звернутися за правовою допомогою. Бажано взяти з собою на юридичну консультацію відповідні документи (кредитний договір, банківську виписку по кредиту, отримані ухвали суду і позовні заяви, листи банку тощо). Вам підкажуть, як правильно обрати спосіб захисту своїх прав, за потреби допоможуть правильно скласти заяву чи скаргу до банку.

#БПД #ПравоваДопомога #LegalAid

Гендерна рівність займає центральне місце у системі прав людини та серед цінностей Організації Об’єднаних Націй (ООН). Одним з фундаментальних принципів Статуту ООН, який було прийнято світовими лідерами у 1945 році, є «рівні права чоловіків та жінок», а також захист та просування прав жінок, як відповідальність кожної держави.

Сьогодні для України, як і в багатьох інших країн світу, важливою є тема забезпечення рівних прав для жінок та чоловіків у сфері праці. Свобода від дискримінації – одне з основних прав людини, необхідних для вільного вибору працівником місця роботи, повноцінного розвитку власних можливостей й отримання гідної оплати.

Чи можемо ми стверджувати, що на ринку праці є гендерна рівність?

Згідно з даними досліджень Міжнародної організації праці, у світі немає жодної країни, де б жінки заробляли стільки ж, скільки чоловіки, але слід зазначити, що найбільших успіхів у подоланні гендерної нерівності досягли країни Північної Європи.

Чинним законодавством України передбачено, що держава гарантує громадянам захист від дискримінації у сфері зайнятості, зокрема за ознаками статі. Жінкам та чоловікам, які звертаються до державної служби зайнятості, надаються однакові послуги. В інформації про вакансії забороняється пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам (за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі).

Однак уже під час першої співбесіди роботодавець нерідко запитує про наявність дітей, про наміри жінки народити дитину, не вважаючи це порушенням норм закону.  Проблемою для багатьох роботодавців є також перебування жінки у відпустці по догляду за дитиною. Пояснення, з одного боку, цілком логічне: бізнес надто мобільний і за час, який жінка перебувала вдома, багато чого змінилося. Тому нерідко жінці після декретної відпустки пропонують іншу посаду, подекуди з меншою заробітною платою. Керуючись стереотипом про те, що працівнику з дитиною не надто «раді», маючи страх зовсім втратити посаду (бо попереду можливі лікарняні), жінка погоджується на роботу всупереч власним інтересам…

Роботодавці не повинні дивитись на права жінок виключно крізь призму фінансових витрат. Лише усвідомивши важливість розвитку вітчизняного трудового потенціалу (представників як жіночої, так і чоловічої статі), країна може вважатися цивілізованою.

У виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України в онлайн режимі відбулась робоча нарада з питань матеріального забезпечення і страхових виплат. Захід пройшов під головуванням начальниці управління страхових виплат та матеріального забезпечення виконавчої дирекції Фонду Світлани Зарубіної за участі керівництва і профільних фахівців управлінь ВД Фонду в областях і місті Києві. Також у нараді взяли участь заступниця начальника управління – начальниця відділу матеріального забезпечення Ганна Харченко, заступниця начальника управління – начальниця відділу аналітики Лариса Сенюк, начальниця відділу страхових виплат Тетяна Кичма та заступник начальника відділу матеріального забезпечення Артур Чередник.

Зокрема, було обговорено призначення страхових виплат медичним працівникам та членам їх родин у разі гострого професійного захворювання на COVID-19. За словами Світлани Зарубіної, фахівці Фонду мають продовжувати приділяти пріоритетну увагу особам, які мають право на страхові виплати, надавати консультації і допомогу у зборі необхідних документів, максимально оперативно здійснювати призначення виплат.

Також було надано рекомендації щодо процедури верифікації страхових виплат і механізму її проведення.

Заступниця начальника управління – начальниця відділу матеріального забезпечення Ганна Харченко розповіла про особливості надання матеріального забезпечення у зв’язку із законодавчими змінами. Зокрема, в частині змін у сплаті єдиного соціального внеску фізичними особами-підприємцями, самозайнятими та членами фермерських господарств.

«Ці категорії осіб звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо за основним місцем роботи єдиний внесок за них було сплачено роботодавцем. Крім того, самозайняті особи звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо вони провадять незалежну профдіяльність як ФОП. Також, якщо зазначені категорії осіб отримують пенсію за віком або за вислугу років, мають інвалідність, досягли пенсійного віку та отримують відповідно до закону пенсію чи соціальну допомогу, вони можуть бути платниками ЄСВ виключно на добровільних умовах», – говорить Ганна Харченко.

У зв’язку із зазначеним, право на отримання матеріального забезпечення від ФССУ для цих осіб має особливості, оскільки застрахованою особою вважається особа, яка сплатила або за яку сплачено роботодавцем єдиний внесок.

Так, якщо у місяці, в якому зазначені особи не сплачували ЄСВ, тобто не були застрахованими, вони захворіли, отримали невиробничу травму, або настав 30 тиждень вагітності, право на матеріальне забезпечення не набувається. Самозайняті особи, зареєстровані як ФОП, набувають право на матеріальне забезпечення лише як фізичні особи-підприємці.  Особи, які отримують пенсію за вислугу років, набувають право на отримання матеріального забезпечення від Фонду за умови добровільної участі у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування та сплати ЄСВ.

При цьому, при обчисленні середньоденного доходу для розрахунку суми матеріального забезпечення від Фонду, періоди несплати ЄСВ не виключаються із розрахункового періоду. Водночас, допомога по вагітності та пологах для таких осіб незалежно від визначеного розміру середньоденного доходу не може бути меншою за розмір допомоги, обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.

Також Ганна Харченко звернула увагу на зміну порядку подання звітності про нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яка набула чинності з 01 січня 2021 року. Зокрема, передбачено щоквартальне подання звітності про нарахування єдиного внеску замість щомісячної звітності (наказ Міністерства фінансів від 15.12.2020 № 773).

Таким чином, задля недопущення порушення прав застрахованих осіб на своєчасне отримання виплат, Міністерством фінансів було запроваджено Розрахунок та додатки до нього, що містять персоніфіковані відомості, з типом «Звітний» як «Довідковий».

Відповідно до листа Міністерства фінансів від 27.01.2021 № 11220-02-62/2362, Розрахунок та додатки до нього з типом «Звітний» як «Довідковий» подаються роботодавцем у разі необхідності призначення застрахованим особам поза межами звітного щоквартального періоду  пенсій, матеріального забезпечення або страхових виплат. Така звітність подається виключно по тим особам, яким необхідно призначити виплати.

Пресслужба виконавчої дирекції
Фонду соціального страхування України

Законом України від 16 грудня 2020 року №1086-IX «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» щодо зняття вікових обмежень для роботи на державній службі» внесено зміни до статті 118 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Відповідно до внесених змін, розширено перелік посад в органах місцевого самоврядування, на яких не поширюється обмеження щодо граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування, а саме на посадових осіб, які затверджуються на посади відповідною радою. До таких посад, зокрема віднесено посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, старости.

Окрім того, термін перебування на службі в органах місцевого самоврядування може бути продовжено, але не більш як на 5 років за рішенням сільського, селищного, міського голови, голови районної, районної у місті, обласної ради. Рішення про продовження строку перебування на службі в органах місцевого самоврядування  приймається головою відповідної ради щороку, але не більше як до досягнення посадовою особою місцевого самоврядування 70-річного віку.

З огляду на наведене, у разі досягнення посадовою особою місцевого самоврядування 65-річного віку, голова відповідної ради приймає рішення про звільнення такої особи із займаної посади в зв’язку із досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (на підставі абзацу шостого частини першої статті 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування») або рішення про продовження строку перебування на службі на один рік (на підставі частини другої статті 18 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»).

Голова відповідної ради може приймати одне з зазначених вище рішень щороку до досягнення цією посадовою особою 70-и річного віку, особа підлягає звільненню з посади на підставі абзацу шостого частини першої статті 20 Закону.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» встановлено обмеження у вигляді граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування, який становить 65 років.

Підставою припинення служби в органах місцевого самоврядування є факт досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку.

Враховуючи наведене, на осіб, які досягли 65 року та були звільнені із займаної посади до моменту набрання чинності Законом України від 16 грудня 2020 року №1086-IX «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» щодо зняття вікових обмежень для роботи на державній службі», право на продовження служби в органах місцевого самоврядування не поширюється.

Частина третя статті 18 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачає, що після досягнення граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування посадові особи місцевого самоврядування за рішенням відповідного голови можуть бути залишені на посадах радників чи консультантів (патронатна служба), якщо такі посади передбачені штатним розписом, на умовах строкового трудового договору.