КОЛОМАК: – ОСТАННІЙ ШАНС ГЕТЬМАНА І.МАЗЕПИ
КОЛОМАК: – ОСТАННІЙ ШАНС ГЕТЬМАНА І.МАЗЕПИ
Після невдалої спроби прорватися до Москви через Смоленськ шведський король Карл ХІІ вирішив піти на Москву в обхід через Україну, сподіваючись на допомогу свого союзника І. Мазепи. На Україні шведи сподівались перезимувати, поповнити запаси продовольства, фуражу, боєприпасів і весною 1709 р. іти на Москву. Гетьман Мазепа розумів, що з приходом шведів на Гетьманщину Україна буде втягнута у виснажливу тяжку війну до якої вона не готова і вона зовсім не потрібна. Задум гетьмана мирно визволитися з під влади Москви руйнувався. Дізнавшись про план Карла ХІІ, Мазепа сердито сказав своїм наближеним: «Чорт його несе на Україну». Обстановка ускладнювалася тим, що населення Гетьманщини і особливо козацька старшина не були політично єдині. Частина козаків підтримувала гетьмана. Їх називали «мазепинцями». Інша – орієнтувалася на Москву. Третя – на Річ Посполиту ( Польщу) або Крим. Прихід шведів на Україну зумовив перетворення на території Гетьманщини воєнних операцій Північної війни у війну громадянську. Українські козаки брали участь у війні як на боці союзників Карла ХІІ, як і на боці царя Петра І. Складовою частиною громадянської війни була партизанська війна українського населення проти шведів.
Наміри та конкретні дії гетьмана І. Мазепи свідчать про те, що він збирався підтримати задум Карла ХІІ йти походом на Москву, але в обхід території України. Гетьман розраховував на можливість взяти участь у війні шведського короля проти Петра І лише через надання шведській армії в користування частини українських прикордонних фортець, артилерії, військових припасів, фуражу та продуктів для армії. Коли це стало неможливим тому, що Карл ХІІ пішов на Україну, гетьман вимушений був швидко зорієнтуватися в такій ситуації і швидко прийняти доленосне рішення. Воно далося йому нелегко. Це був один з найтрагічніших моментів історії України. Сам гетьман І.Мазепа говорив, що опинився між «двома проваллями», він вибрав, як він думав, найменше «зло» і пішов до шведського табору.
Таким чином, приводом для переходу І.Мазепи на бік шведів стала відмова царя Петра І захищати українські землі, як про це говорилося в договірних умовах між Україною-Гетьманщиною та Московією. Ще в жовтні 1707 р. на нараді в містечку Жовкві гетьман І.Мазепа просив Петра І дати хоч би десять тисяч війська для захисту, якщо Карл ХІІ піде на Гетьманщину. Петро І зухвало відповів, що не дасть не тільки 10 тисяч, а й 10 солдат. Така відмова образила І.Мазепу і дала підставу вважати таку відповідь грубим порушенням договірних зобов’язань сюзерена ( царя Петра І ), щодо свого васала ( гетьмана Мазепи ).
Напередодні приходу шведів на Україну цар Петро послав листа І.Мазепі. Зміст листа підтвердив намір царя і не залишив Україні жодної надії уникнути війни на своїй території та її тяжких наслідків. Петро І вважав, що Гетьманщина повинна захищатися самостійно. Він використовував Україну як розмінну карту в інтересах Російської держави.
Європейським країнам цар Петро за допомогу у Північній війні проти шведів навіть готовий був віддати Володимирське князівство ( Волинь ) або Київське, або Сіверське ( У В.Маслійчука, часопис «Україна модерна», чомусь замість Сіверського згадано Сибірське князівство, якого ніколи не існувало ). До складу Сіверського князівства входила нинішня Сумська область, західна частина Харківської та східні землі Полтавщини.
Населення Гетьманщини, залякане розправами росіян над захисниками Батурина, катуваннями «мазепинців» у Глухові та Лебедині, збільшенням чисельності московських гарнізонів в українських містах, не могло відкрито підтримати гетьмана І.Мазепу.
Крім того цар Петро І та його генерали зробили все можливе , щоб «укріпити вірнопідданські почуття» українського населення. З цією метою було видано «Маніфест» – звернення до українців. «Маніфест» зачитували в усіх містах і селах Гетьманщини та Слобожанщини. Впливали на них улесливими листами, обіцянками, церковними проповідями, погрозами та страхітливими розправами. Все це подіяло на людей і проти шведських завойовників почалася партизанська війна.
Населення міст і фортець чинило впертий опір шведській армії. Місто Пірятин мужньо захищалося і не пустило ворога. Мешканці міста Сміла не пустили шведів, а російському генералу Ренне зразу відкрили міські ворота. Героїчно захищалися жителі маленької фортеці Веприк. Розлючений
Карл ХІІ наказав знищити всіх: і старих, і малих, а містечко спалити. І так всюди, куди приходили шведи. Вчинило опір і наше містечко Коломак.
Найбільшого розмаху партизанська війна набула на Сіверщині та Слобідській Україні, на територію яких був спрямований зимовий похід шведів. У військових операціях зимою 1708-1709 рр. брали участь і компанійські полки гетьмана І.Мазепи. Слобожанщину шведи сприймали як територію ворожої Московської держави і тому до її населення застосовували жорстокі заходи. Шведи не зважали на те, що тут також проживало українське населення.
Здійснити похід на Слобожанщину шведському королю Карлу ХІІ порадив гетьман Мазепа, щоб таким чином вивести воєнні дії за межі Гетьманщини. І.Мазепа в кінці січня з військом в своїй штаб-квартирі в Коломаку чекав шведів.
В наступі на Слобідську Україну брали участь компанійські полки гетьмана разом зі шведами. У В.Маслійчука допущена неточність. Запорізькі козаки не воювали на Слобожанщині. Військо кошового отамана Кості Гордієнка приєдналося до шведів лише у квітні 1709 р. у селі Велика Будища біля Полтави.
Шведська армія разом з полками гетьмана І.Мазепи в ніч на 27 січня 1709 р. розпочала похід на Слобожанську Україну. Вони захопили Опішню і пограбували її, залишили в місті гарнізон на чолі з полковником Таубе. Сюди ж перемістилася і штаб-квартира короля Карла ХІІ. 29 січня взяли Котельву. 7 лютого шведам стало відомо, що за 8 км від Красного Кута біля села Городне зосередилися значні сили росіян – 10 драгунських полків під командуванням генерал-лейтенанта Ренне. Король Карл ХІІ вирішив завдати удару росіянам. Бій відбувся 9 лютого біля села Городне. 9 тисяч шведів і 3 тисячі козаків атакували росіян. Умілим маневром Ренне відбив атаку і заставив шведів тікати з поля бою. Шведи, за свідченням «Журнала» Петра І, «… были в конфузию от наших приведены и с великими потерями людей отогнаны».
За свідченням шведського лейтенанта Вейе в цьому бою ледве не попали в полон Карл ХІІ і гетьман І.Мазепа. Втікаючи вони заховалися у млині. Від неминучого полону їх врятували ніч та наближення головних сил шведської армії. Там, у млині, Мазепа в’їдливо сказав Карлу ХІІ: «Не думав я, щоб шведи тікали». Король змовчав. ( Письма и бумаги Петра І т.1 )
Тієї ж ночі на 10 лютого Карл ХІІ і І.Мазепа прибули в Коломак. Про події в Коломаку свідчить генерал-квартирмейстер Карла ХІІ Гіленкрок
( Гіленкрок «Сказання про похід Карла ХІІ в Росію»). Тут, в Коломаку, 10 лютого Карл ХІІ вирішив припинити похід в Слобідську Україну і відступити на Гетьманщину. У В.Маслійчука сказано, що походу перешкодила відлига. Відлига почалася вночі 13 лютого. Причиною невдалого походу була поразка шведів біля Городного. За словами шведського полковника Фрікселя похід на Слобожанщину: «Обессилил шведскую армию»
Гетьман Мазепа зрозумів, що і на цей раз його надія не здійснилася і вирішив використати останній шанс. Знаючи честолюбивий характер короля і його мрії про лаври Олександра Македонського гетьман сказав, що від Коломака до Азії вісім миль. Карл ХІІ не знав як далеко Азія і відповів, що географи сумніваються, що Азія так близько. Того ж дня, 10 лютого, він відбув в Опішню. 11 лютого в Коломак приїхав генерал-квартирмейстер Карла ХІІ Гіленкрок ( на сучасній мові начальник штабу шведської армії ), відчитав гетьмана Мазепу і сказав, що подібні жарти з королем можуть для нього погано скінчитися. ( «Сказання про похід Карла ХІІ в Росію»).
Ще з ХVII ст.. в Коломацькій церкві Успєнія Пресвятої Богородиці велася так звана «Писчая книга» або її ще називали «Церковная книга» – літопис в якому записували найважливіші події, що відбувалися в Коломаку. «Писчую книгу» використав Самійло Величко, визначні історики XVIII – ХІХ ст..ст. також посилалися на неї.
В Успенській церкві під час всенощної служби козацька старшина арештувала гетьмана І.Самойловича в ніч з 22 на 23 липня 1687 р. В цій церкві зразу після Коломацької козацької ради 25 липня 1687 р. благословили І.Мазепу на гетьманство. В ній благословляли козацьких посланців восени 1723 р., які повезли в Санкт-Петербург вручати царю Петру І так звані «Коломацькі петиції – чолобитні 1723р.»
«Писчая книга» розповідає і про інші цікаві події з історії Коломаччини.
Дізнавшись в кінці січня 1709 р. про наближення шведів, жителі Коломака втекли в ліс, де в них завжди були приготовлені землянки на випадки нападу татар. Карл ХІІ і Мазепа після бою під Городнею вночі приїхали в Коломак. Шведи дуже мерзли. Сам король приморозив вуха. Ночували в теплій хаті диякона Якова Успенської церкви.
В січні 1709 р. випало багато снігу. Замети сягали стріх будинків. Наприкінці січня настали люті морози. Ворони замерзали на льоту, гинули звірі. У багатьох шведів були відморожені ноги, руки, вуха, носи. При Успенській церкві була богадільня ( шпиталь ). В мирний час в ній жили безпритульні, поранені, хворі, сироти. Тепер сюди звозили обморожених шведів на «операцію». Сокирою на колоді їм відрубували руки, ноги, відрізали вуха. Біля богодільні утворилася купа відтятих частин тіла. Від морозу гинуло шведів більше ніж в боях.
Шведи забирали у жителів Коломаччини харчі, фураж, коней, сани, вози, одяг. Людей виганяли з хат. 12 лютого з усієї округи шведи зігнали на майдан біля Успенської церкви людей. Гіленкрок стояв на порозі церкви. Він закликав допомагати шведам воювати проти росіян. У відповідь із натовпу хтось вистрілив і поранив його в руку. Шведи жорстоко розправилися з коломачанами. Були вбиті і поранені. Хто міг тікали в ліс. Біля лісу шведів зустріли вогнем коломацькі партизани. В той же день шведи спалили Коломак, а жінок і дітей погнали з собою.
Опівночі раптом насунула хмара. Небо прорізала блискавка, загримів грім. Проливний дощ довго не переставав. Річка Коломак перетворилася на широкий бурхливий потік. Вода зносила мости, заливала хати в низині. Шведи, які були на лівому березі річки, пробували на конях перебратися на правий берег тонули в воді.
Щоб помститися жителям Коломака і Красного Кута за їх опір, Карл ХІІ, за свідченням шведського хорунжого Петре, наказав зібрати жінок і дітей і гнати їх вслід за армією, після чого Коломак і Красний Кут були спалені. «Ужаснее всего, – писав Петре,- было смотреть на маленьких детей, которые должны были идти со своими матерями по глубокому мокрому снегу, доходившему лошадям до живота. И так должен был идти бедный народ пешком, видя, как горели его хаты и селения. Это привело к такому плачу и крику, что и камень мог бы от этого расстроиться».
Після відступу шведів зразу з лісу повернулися на згарище коломацькі партизани. 14 лютого до Коломака прибув великий загін російських військ на чолі з Меншіковим. Росіяни сподівалися в Коломаку захопити в полон гетьмана Мазепу. Коломачани подумали, що це вернулися шведи і почали стріляти в них. Вияснилося, що це росіяни.
О.Меншіков повідомляв царя Петра І, що «… неприятель из Коломака уступил назад до Колонтаева, а Коломак и прочие места, а именно Хухры, Лутище, Каплуновку, Красный Кут, Городню, Мурафу, по выступлению из оных выжег, а из Коломака , Красного Кута и Мурафы жителей как мужска, так и женского полу много побрал». (ЦГАДА. Кабинет Петра І).
В червні 1709 р. Петро І їхав із Харкова через Валки і Коломак до російської армії під Полтавою. В Коломаку він видав указ, згідно якого всі землі Коломаччини, що належали І.Мазепі на правому березі річки Коломак від Високопілля до Шелестового хутора передавалися у власність керівникові російського уряду канцлеру Гаврилові Головкіну. А землі козацької старшини «мазепинців»: Солонини, Гамалія, Левенця та інших, дані їм гетьманом за підтримку на Коломацькій раді в 1687 р., розташовані на лівому березі річки Коломак, стали власністю сподвижника царя Олександра Меншікова. До нашого часу місцевість від селища Коломак до хутора Бровки і села Шляхова старожили називають Солонинчене.
Угіддя на межі з Чутівським районом: поля, луки, ліс цар Петро І подарував вдовам Кочубея та Іскри, страчених за донос на Мазепу.
Козацьке військо гетьмана Мазепи не грабувало населення Слобожанщини і не чинило над ним розправу за опір шведам. 11 лютого 1709 р., ще до знищення Коломака шведами, гетьман І.Мазепа з козацькими полками назавжди залишив Коломаччину.
Гетьман Іван Мазепа програв справу визволення України політично, але виграв її історично. Він заклав у свідомість українців ідею незалежної України. Через довгі 330 років він знову повертається в Коломак в пам’яті своїх вдячних нащадків.
О.Шинкаренко
