ДПС у Харківській області повідомляє, що відповідно до пп. 240.1.1 ПКУ платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Згідно з п. 240.7 ПКУ не є платниками екологічного податку за викиди двоокису вуглецю суб’єкти, зазначені у п. 240.1 ПКУ, якими здійснюються такі викиди в обсязі не більше 500 тонн за рік.

Якщо річний обсяг викидів двоокису вуглецю перевищує 500 тонн за рік, суб’єкти зобов’язані зареєструватися платниками податку у податковому (звітному) періоді, в якому відбулося таке перевищення. Такі платники зобов’язані скласти та подати податкову звітність, нарахувати та сплатити податок за податковий (звітний) період, у якому відбулося таке перевищення, у порядку, передбаченому ПКУ.

Об’єктом та базою оподаткування екологічним податком є, зокрема, обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Стаціонарне джерело забруднення – підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти.

Частиною 5 ст. 11 Закону України від 16.10.1992 р. №2707-ХІІ «Про охорону атмосферного повітря» (далі – Закон №2707) передбачено, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб’єкту господарювання, об’єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб’єкту господарювання, об’єкт якого належить до першої групи, суб’єкту господарювання, об’єкт якого знаходиться на території зони відчуження, зони безумовного (обов’язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення (ч. 6 ст. 11 Закону №2707).

До першої групи належать об’єкти, які взяті на державний облік і мають виробництва або технологічне устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До другої групи належать об’єкти, які взяті на державний облік і не мають виробництв або технологічного устаткування, на яких повинні впроваджуватися екологічно безпечні технології та методи керування. До третьої групи належать об’єкти, які не належать до першої і другої груп (ч. 7 ст. 11 Закону №2707).

Крім того, згідно з п. 1.9 Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.1995 р. №7 підприємство несе відповідальність за виконання в установлені терміни інвентаризації викидів, а також за своєчасне представлення необхідної інформації, щодо ведення техпроцесів (техрегламенти, режимні карти, сировини, що використовується і т. д.) та створення необхідних умов по проведенню вимірів.

Контролюючі органи залучають за попереднім погодженням працівників органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, для перевірки правильності визначення платниками податку фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів (п. 250.12 ПКУ).

Отже, до стаціонарних джерел забруднення відносяться підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти. Також до стаціонарних джерел забруднення можна віднести генератори, міні електростанції, газозварювальне обладнання (установки), які працюють на пальному при спаленні якого утворюються та викидаються в атмосферне повітря забруднюючі речовини або суміш таких речовин, що є об’єктом та базою оподаткування екологічним податком за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами.

Головне управління ДПС у Харківській області повідомляє, що Порядок реєстрації, ведення реєстру та застосування програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – ПРРО) затверджено наказом Міністерства фінансів України від 23.06.2020 року № 317 «Про внесення змін до наказу Міністерства фінансів України від 14 червня 2016 року № 547» (далі – Порядок).

Під час реєстрації кожному ПРРО фіскальним сервером ДПС автоматично формується та присвоюється фіскальний номер.

Фіскальний номер ПРРО становить унікальний числовий порядковий номер реєстраційного запису в Реєстрі ПРРО, відповідно до алгоритму його формування.

Фіскальний номер ПРРО не змінюється у разі перереєстрації ПРРО, внесенні змін у дані про ПРРО і зберігається за ПРРО до дати скасування його реєстрації.

Для реєстрації ПРРО складається Заява про реєстрацію ПРРО за формою № 1-ПРРО (далі – Заява). Заява в електронній формі з дотриманням вимог законів у сфері електронного документообігу та використання електронних документів подається до фіскального сервера засобами Електронного кабінету (портального рішення для користувачів або програмного інтерфейсу (API)) або засобами телекомунікацій.

Фіскальним сервером здійснюється автоматизована обробка Заяви, за результатами якої ПРРО реєструється або формується відмова в реєстрації ПРРО.

Про результати обробки Заяви, суб’єкту господарювання надається або направляється інформація засобами Електронного кабінету або засобами телекомунікацій:

– у день отримання Заяви, якщо Заява  надійшла не пізніше 16.00 робочого (операційного дня);

– не пізніше наступного робочого дня, якщо Заява надійшла після 16.00 робочого (операційного дня).

Така інформація направляється у вигляді першої квитанції або першої та другої квитанцій згідно з Порядком обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 06 червня 2017 року № 557.

У разі відсутності підстав для відмови у реєстрації ПРРО реєструється шляхом присвоєння програмним забезпеченням фіскального сервера фіскального номера ПРРО із внесенням даних до Реєстру.

Датою реєстрації ПРРО є дата формування фіскального номера ПРРО.

Для кожного ПРРО під час присвоєння йому фіскального номера та внесення його до Реєстру фіскальним сервером формується перша порція діапазону фіскальних номерів, що присвоюються електронним розрахунковим документам, електронним фіскальним звітним чекам та повідомленням, що передбачені цим Порядком, під час роботи ПРРО в режимі офлайн.

Про реєстрацію ПРРО суб’єкту господарювання направляється інформація у другій квитанції із зазначенням присвоєного під час реєстрації фіскального номера ПРРО та наданням першої порції діапазону фіскальних номерів.

Нагадуємо, що з Інструкцією щодо встановлення та налаштування програмних РРО можна ознайомитися на вебпорталі ДПС (tax.gov.ua) в банері «Програмні РРО» за посиланнями https://tax.gov.ua/baneryi/programni-rro/programniy-reestrator-rozrahunkovih-operatsiy/programniy-reestrator-rozrahunkovih-operatsiy-/та https://tax.gov.ua/baneryi/programni-rro/programniy-reestrator-rozrahunkovih-operatsiy/fiskalniy-dodatok-prrosto/

Інструкція щодо заповнення реєстраційної форми та повідомлення про надання інформації щодо кваліфікованого сертифіката відкритого ключа розміщена за посиланням https://tax.gov.ua/baneryi/programni-rro/formi-prro/instruktsii-schodo-zapovnennya-form/.

З відеоуроком щодо реєстрації програмних РРО можна ознайомитися за посиланням https://tax.gov.ua/baneryi/programni-rro/video-lessons/6842.html.

Головне управління ДПС у Харківській області повідомляє, що що пп. 266.1.1 ПКУ визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (їх часток).

Згідно з пп. «а» і «б» пп. 14.1.122 ПКУ для цілей оподаткування нерезидентами вважаються іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» представництво іноземного суб’єкта господарської діяльності – установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб’єкта господарської діяльності в Україні і має на це належним чином оформлені відповідні повноваження.

Згідно з ст. 95 ЦКУ представництво є відокремленим підрозділом головної компанії – нерезидента і не є юридичною особою.

Процедури взяття на облік іноземних юридичних осіб – нерезидентів визначені Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом Мінфіну від 09.12.2011 р. №1588 із змінами та доповненнями (далі – Порядок №1588), відповідно до розд. ІІ якого, в залежності від обраного варіанту реєстрації, на обліку в контролюючому органі, як платник податків перебувають, зокрема:

• іноземні дипломатичні представництва та консульські установи, представництва міжнародних організацій в Україні (далі – дипломатична місія), у разі взяття їх на облік згідно з п. 4.9 розд. IV Порядку №1588;
• нерезиденти, у разі взяття їх на облік відповідно до п. 4.4 розд. IV Порядку №1588 (крім дипломатичних місій);
• постійні представництва нерезидентів на території України, у разі взяття їх на облік згідно з п. 5.5 розд. V Порядку №1588.

При цьому, абз. 3 пп. 1 п. 3.4 розд. ІІІ Порядку №1588 встановлено, що нерезиденти (іноземні юридичні компанії, організації), які придбавають нерухоме майно або отримують майнові права на таке майно в Україні, зобов’язані стати на облік у контролюючих органах (до придбання нерухомого майна або отримання майнових прав на таке майно в Україні) до контролюючого органу за місцезнаходженням нерухомого майна.

База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з загальної площі кожного окремого об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт.

Щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової та/або нежитлової нерухомості декларація з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, юридичною особою – платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об’єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт.

Разом з тим, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Таким чином, якщо у власності іноземної юридичної особи – нерезидента перебувають об’єкти житлової та/або нежитлової нерухомості (їх частки), то податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується такою особою:

• самостійно, при цьому, до придбання нерухомого майна або отримання майнових прав на таке майно в Україні, він зобов’язаний стати на облік до контролюючого органу за місцезнаходженням нерухомого майна;
• через представництво (постійне представництво) нерезидента, яке перебуває на обліку в контролюючих органах в залежності від обраного способу державної реєстрації (акредитації, легалізації).

Відповідно до п.п. 14.1.30 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) поняття відокремлені підрозділи, з метою оподаткування, вживається у значенні, визначеному Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями (далі – ЦКУ). Для розд. IV ПКУ вживається у визначенні Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV зі змінами та доповненнями (далі – ГКУ).

Згідно з ст. 95 ЦКУ філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (п. 1 ст.95 ЦКУ).

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи (п. 2 ст. 95 ЦКУ).

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (п. 3 ст. 95 ЦКУ).

Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (п.4 ст. 95 ЦКУ).

Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР) (п.5 ст. 95 ЦКУ).

Для цілей розд. IV ПКУ слід враховувати вимоги ст. 64 ГКУ, згідно з якою підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону (п. 4 ст. 64 ГКУ).

Відповідно до ст. 9 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» із змінами та доповненнями в ЄДР містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, дані про відокремлені підрозділи юридичної особи.

Відомості, що містяться в ЄДР, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи – підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах (п. 4 ст. 10 Закону № 755).

Отже, відокремлений підрозділ – це підрозділ юридичної особи, що знаходиться поза її місцезнаходженням, здійснює всі або частину її функцій, виконує роботи або операції, надає послуги від імені юридичної особи, або здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Відокремлений підрозділ не є юридичною особою. Такий підрозділ наділяється майном юридичної особи, що його створила, і діє на підставі затвердженого нею положення.

Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Відомості про відокремлені підрозділи юридичних осіб містяться в ЄДР.

Згідно з п. 1 ст. 13 Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VІІІ «Про валюту і валютні операції» Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» зі змінами та доповненнями, експорт (експорт товарів) – продаж товарів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб’єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Імпорт (імпорт товарів) – купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Пунктом 4 розд. І Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02 січня 2019 року № 2 «Про затвердження Положення про здійснення операцій із валютними цінностями» (далі – Положення № 2) визначено валютні операції, що належать до поточних валютних операцій, та операцій, пов’язаних із рухом капіталу (п. 5 розд. І Положення № 2).

При цьому до поточних торговельних операцій належать операції, зазначені у п.п.1. п 4 розд. І цього Положення, а саме: розрахунки за експорт та імпорт товару (уключаючи сплату штрафів, пені, бонусів, відшкодування супутніх витрат у зв’язку із виконанням зовнішньоекономічного договору, відшкодування збитків у зв’язку із невиконанням зовнішньоекономічного договору), уключаючи такі розрахунки на території України. До поточних неторговельних операцій належать операції, зазначені у підпунктах другому – двадцять першому пункту 4 розділу І цього Положення (абз. другий п.п. 21 п. 4 розд. І Положення № 2).

Таким чином, оскільки операції з цінними паперами та операції з відчуження корпоративних прав не є операціями з експорту та імпорту товарів – поточними торговельними операціями, то такі операції не підпадають під валютний нагляд в частині дотримання резидентами граничних строків розрахунків.